Нова сім’я

Процедура усиновлення: змінити(,)не можна(,) залишити

Тисячі безпритульних знаходять собі місце під відкритим небом, ведуть так званий бродячий спосіб життя, інші знаходять кінцеву зупинку у дитячих притулках. Проте як перші, так і другі, мріють про батьків та про нормальну повноцінну сім'ю, в якій би вони відчували, що їх люблять і що вони потрібні. Саме тому в суспільстві створено інститут усиновлення, який покликаний вирішувати проблеми дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківськогопіклування. Шляхом усиновлення дитина, що втратила батьків, отримує можливість рости у сім'ї та отримувати любов з боку рідних.

Тема усиновлення є актуальною у наш час для України, яка переживає еру складних соціально-економічних та політичних змін. Конституція України закріплює права та обов'язки дітей. Але, незважаючи на те, що в нашій країні досить чітко розроблена законодавча база щодо захисту прав дітей, кількість дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування є дуже великою.
Україна займає 2 місце серед Європейських країн за кількістю безпритульних дітей після Росії. [1]Тому розуміння дитячих проблем, зокрема, ставлення до них суспільства, є важливим для розвитку країни в майбутньому. Саме цим дітям будувати нашу державу, а тому чим здоровішими і щасливішими вони будуть, тим успішнішою буде Україна.
Найголовніші причини, які гальмують процес усиновлення в Україні, це недостатня обізнаність населення з існуванням такої проблеми та складна процедура усиновлення, яка існує в нашій країні.

Щоб отримати на виховання дитину, потрібно пройти безліч бюрократичних перепон, створених нашою державою. Проте не існує однозначного погляду на це питання. Люди, які прагнуть всиновити дитину, готові проходити всі кроки, тільки б довгоочікувана дитина була поруч з ними. Кожен з нас розуміє, що всиновлення не може бути легким і безболісним процесом, адже держава як гарант має бути впевнена, що віддає дитяче життя в надійні руки. А тому процедурі як не як, а просто необхідно бути доволі складною і потребувати затрати часу та сил. На противагу людям, які за будь-яких умов готові йти до своєї мети, багатьох лякає процес всиновлення і вони змушені відмовитися від цієї ідеї. І це, на мою думку, велика проблема. Держава має не лише заохочувати до того, щоб всиновлювали дітей, а й закріплювати прийнятну для населення процедуру цього. І дуже важливо, щоб вона була не лише спрощеною, а й прозорою та відкритою для того, хто хоче зробити хорошу справу та всиновити дитину.

Як вже зазначалося вище, в Україні існує достатня правова база, в якій прописані всі питання щодо усиновлення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Визначення терміну "усиновлення" можна зустріти в таких правових документах:
· Стаття 207 Сімейного кодексу України від 10.01.2002 року;
· Стаття 24 Закону України "Про охорону дитинства" від 2001 року;
· Стаття 1 Закону України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" від 2005 року;
В статті 20 Конвенції про права дитини зазначається, що«дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення в її власних якнайкращих інтересах не може залишатися в такому оточенні, а тому має право на особливий захист і допомогу, що надаються державою.»[2] Цей особливий захист і є усиновленням, тобто дією усиновлювача, яка спрямована на виникнення правовідносин батьківства/материнства, які є наслідком прийняття чужої особи у свою сім'ю на правах дочки чи сина (Стаття 207 Сімейного кодексу України № 2947-ІІІ від 10.01.2002 року). Продовжуючи тему законодавчого закріплення права на усиновлення, 15 лютого 2011 року Верховна Рада України прийняла Закон України №3017-VI «Про ратифікацію Європейської конвенції про усиновлення дітей (переглянутої)». Від імені України Конвенція була підписана 28 квітня 2009 року. Окрім України Європейську конвенцію про усиновлення дітей (переглянуту) підписали ще 14 держав-членів Ради Європи, а 2 з них - Норвегія та Іспанія - вже ратифікували Конвенцію.

Слід зазначити, що Конвенція підготовлена на заміну існуючої Конвенції Ради Європи з питань усиновлення 1967 року, яка не набула поширення протягом більш як сорока років з часу її прийняття. Конвенція 2008 року запропонувала державам оновлені принципи усиновлення з метою забезпечення здійснення усиновлення з урахуванням найвищих інтересів дитини.[3] Тобто можна побачити, що проблем з правовим забезпеченням питання про усиновлення дітей немає. Скоріше постає питання про методи і засоби виконання цих забезпечень. І тут існує багато перешкод. Як зазначалося, найнеприйнтятнішою з них є занадто ускладнена процедура всиновлення, яка вимагає отримання низки різноманітних документів і довідок, з-поміж яких, зокрема, й позитивні висновки органів державної влади на різних етапах усиновлення.

Для загального ознайомлення хотілося б навести ті основні кроки, які має зробити людина, щоб усиновити дитину. Ця процедура в Україні відбувається у кілька основних етапів:
· подача заяви і документів до служби у справах дітей за місцем проживання про постановлення на облік в якості кандидата в усиновлювача;
· отримання висновку від служби у справах дітей про можливість бути усиновлювачем;
· постановка службою у справах дітей на облік кандидатів в усиновлювачі;
· ознайомлення з інформацією про дітей у службі у справах дітей на місцевому, регіональному або всеукраїнському рівні;
· направлення службою у справах дітей на очне знайомство з дитиною та встановлення контакту з дитиною;
· заява усиновлювача до служби у справах дітей про бажання всиновити дитину;
· отримання висновку органу у справах дітей про доцільність усиновлення;
· підготовка усиновлювачем заяви до суду про усиновлення і судовий розгляд справи.

Справа дійсно вимагає сил та енергії. І чи кожна людина здатна пройти ці вісім етапів? Напевно, ні. А тому треба на державному рівні прийняти зміни, які б скоротили та вдосконалили таку затяжну процедуру всиновлення дитини.

Думаю, всім цікаво дізнатися про думку власне населення щодо цього запитання. В дослідженні, яке було проведено в лютому 2006-січні 2007 року Державним інститутом розвитку сім'ї та молоді за технічної підтримки "Holt International", вперше було зафіксовано результати національного опитування сімей усиновителів. Розглянемо ті питання, які присвячені саме процедурі всиновлення. Між першим офіційним зверненням сім'ї щодо бажання усиновити дитину до моменту юридичного оформлення дитини в сім'ю проходить певний термін, що пов'язано з необхідністю оформлення необхідного пакету документів, проведення процедури підбору дитини, призначення та проведення судового засідання. Оформлення документів у переважної більшості сімей (60%) зайняло термін від одного до трьох місяців: менше одного місяця-21%, до двох місяців-24%, від двох до трьох місяців-15%. Затягування з оформленням документівзасвідчили 40% усиновителів: у 21% - на це пішло від 5 до 10місяців, у 14% - від 3 до 5 місяців, а буливипадки(5%), коли документи готувалися батьками більше ніж 10 місяці. Як бачимо, лише підготовка зайняла скільки часу. Ще однією проблемою, з якою стикаються майбутні батьки є затягування терміну підбору дитини. І тут проявляються всі недоліки самої процедури. Як зазначають усиновлювачі, це стається через можливість усиновити «тільки через хабар», «будинок малюка знаходиться в обласному центрі», «чекали моменту, щоб познайомитися з дитиною», «не було дітей, яких за законом можна було б усиновити».

Тобто, у 74% сімей період між офіційним зверненням щодо усиновлення і юридичним закріпленням улаштування дитини в сім'ю склав до 5 місяців. В оцінці зміни системи юридичного оформлення усиновлення були висловлені такі пропозиції: «скасувати усиновлення через суд», «зробити процедуру судового слухання скорішою і простішою», «полегшити збір документів». У цілому, незважаючи на цілком позитивну оцінку усиновителями процедури судовогослухання щодо усиновлення дитини, переважна більшість зі них(87%) дали пропозиціїщодоїїпокращення. Якщо розглянути пропозиції усиновителів стосовно змін системинаціонального усиновлення, то майже половина вважає за необхідне введення спрощеної систем збору документів для усиновлення та зниження розцінок на їх оформлення - 48%.[4]

Як бачимо, складне проходження шляху всиновлення змушує батьків висловлюватися за те, щоб процедуру було змінено. Також проблемою є те, що наше суспільство наскільки корумповане, що навіть ці запитання не можна вирішити без хабарів та взяток. На всиновленні дітей відповідні органи намагаються заробити гроші, а це як на мене свідчить про абсолютну анти гуманізацію нашого суспільства.
«Я сама усиновила, і знаю тих, хто всиновив у цьому році діток. Одне скажу я думала, коли дивилася по ТБ, що дійсно це зараз не так вже й проблематично, але виявилося, що практично неможливо! Стільки натерпілася. Це просто жах, але можу сказати, що скрізь по-різному. Дивлячись в який приїхати дитячий будинок або притулок. Все залежить від начальства. Але повірте мені це так все сумно. От у мене росте прекрасний дитина, я рада життю. Знаю, що можу ще взяти хоча б одного, але як згадаю все те, що пройшла, ці кола пекла і жаху...»[5] - такими думками пронизані безліч форумів в Інтернеті, де люди під грифом «анонімно» висловлюють всю незадоволеність тим, що коїться з інститутом усиновлення в нашій країні. Усі жахи бюрократії відчули на собі немало людей. Тяганина з паперами, затяжні та стомливі судові процеси - усе це негативно впливає на стан людей, що хочуть усиновити дитину. Відсутність хоча б одного з необхідних документів під час процедури, перешкоджає подальшому усиновленню, та інколи взагалі може відкинути усиновлювачів на декілька кроків назад.

Стурбовані питанням про всиновлення дітей й представники різноманітних юридичних організацій, до яких люди приходять за допомогою. Юристи адвокатської компанії «Наталія Субота і партнери» пропонують своє бачення вирішення проблеми всиновлення. Зокрема вони підтримують доцільність спрощення та вдосконалення процесу всиновлення. Представники пропонують зробити це наступним чином:
1. Частину обов'язків подружжя (збір довідок та документів) перекласти на службу у справах дітей;
2. Збільшити строки дії довідок та документів (приміром, зараз направлення на знайомство з дитиною діє протягом 10 днів, якщо строк пропущений - процедуру потрібно проходити з самого початку);
3. Збільшити строк прийняття подружжями рішень під час окремих етапів усиновлення;
4. Організувати єдину централізовану базу обліку дітей, які можуть бути усиновлені (в Україні батьки спершу отримують доступ до місцевої бази даних, потім до обласної і тільки, якщо ніхто їм не підійшов, - до всеукраїнської).
"Діти, які позбавлені батьківської турботи - особливий об'єкт піклування з боку держави. Вони, безперечно, потребують посиленого захисту. Разом із тим, державі доцільно допомагати подружжям, які допомагають державі шляхом усиновлення дітей. Натомість держава створює таким подружжям додаткові перепони. Недобросовісні усиновлювачі, попри складність бюрократичної процедури усиновлення, майже завжди знайдуть можливість виконати усі передбачені вимоги законодавства, а от добросовісні батьки, які перебувають в особливому психологічному стані у цей час, через такі перешкоди можуть відмовитись від ідеї всиновити дитину", - переконаний адвокат компанії Андрій Нечипоренко. [6]

З проблемою складної процедури всиновлення стикаються не лише прості люди. Публічні люди, зірки спорту, кіно та інші представники сучасного бомонду теж скаржаться на перепони, щ трапляються на їхньому шляху до прийняття дитини в їхню сім'ю. Як відомо, 2006 року відома гімнастка України Лілія Підкопаєва всиновила хлопчика. І це виявилося досить не легко, адже як стверджував її чоловік Тимофій Нагорний: «Виявляється, щоб у нашій країні всиновити дитину, необхідно мати не тільки достатні житлоплощу, прибутки і здоров'я. Потрібні ще терпіння і наполегливість, щоб подолати масу бюрократичних бар'єрів.»

Особливою рисою українського інституту всиновлення є те, що основний його принцип полягає у якнайповнішому забезпечення захисту інтересів та прав дитини, яку хочуть всиновити. На жаль, процес всиновлення не є ідеальним, під час нього спостерігаються значні порушення. А тому вдосконалення системи усиновлення одне з найважливіших завдань нашої держави і суспільства. Усі питання, які пов'язані з соціально-правовим захистом дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування повинні бути вирішені й чим швидше це буде зроблено, тим краще буде для дітей та для тих, хто взяв на себе цю відповідальну місію - всиновити дитину.
Також хотілося б, щоб в нашій країні було запроваджено окремий Закон про усиновлення; щоб було розроблено різноманітні національні програми для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Звичайно, це все потрібно впроваджувати поступово і через створення відповідної нормативно-правової бази захисту прав дітей, заснування системи державних закладів та центрів, основною діяльністю яких була б дитина, яка позбавлена батьківської турботи та опіки.

На сьогодні ще однією важливою нерозв'язаною проблемою залишається недостатнє інформування суспільства, батьків, працівників, власне дітей про різноманітні нормативно-правові акти в сфері захисту прав дітей, зокрема, дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Необхідно забезпечити відкритість та прозорість роботи всіх органів, які займаються проблемами всиновлення.

Український інститут всиновлення треба зробити таким, щоб він максимально відповідав Конвенції ООН про права дитини. А тому вдосконалення системи усиновлення на сучасному етапі становлення і розвитку сімейного законодавства в Україні є дуже актуальним. На мій погляд, в органах, що займаються питаннями усиновлення, повинні працювати лише компетентні працівники, ті, які пройшли відповідну підготовку для того, щоб працювати з дітьми та людьми, що планують всиновлювати або вже всиновили дитину. Також має бути розроблений чіткий контроль за дитиною, що всиновлена, а тож санкції проти батьків, які порушують права дитини, яку вони взяли під свою опіку. Крім того, необхідно значно змінити спосіб ведення державної статистики стосовно дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, оскільки вона побудована за відомчим принципом, а тому не висвітлює потрібної інформації про форми утримання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, та загальну кількість таких дітей. Та головний акцент законодавства все ж має бути на закріпленні більш простішого процесу усиновлення, оскільки вже не раз зазначалося, що він є надзвичайно тривалим. На сьогодні чітко не визначено час, протягом якого має відбуватись усиновлення.
Юридичним фактом усиновлення стає лише після прийняття відповідного рішення суду, яке можна чекати дуже довго Проте на сьогодні тривалість та важкість цього процесу законодавців аж ніяк не цікавить.

Свою статтю хотілося б завершити висловом відомого російського письменника Ф. Достоєвського: «Без дітей не можна було б так любити людство». А тому наше покликання - зробити дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування щасливими. Необхідно стирати рамки між людьми, робити все, щоб діти без опіки відчували, що вони потрібні. Здоровий альтруїзм та підтримка держави можуть зробити великий крок у подоланні дитячих проблем, а тому гаяти час із діями, спрямованими на поліпшення ситуації з дітьми, аж ніяк не потрібно. Бо кожного дня дитина, що позбавлена опіки, мріє про краще життя в родинному колі. І мрії мають збуватися, особливо, коли ми говоримо про цих дітей.